"Віслюки" розтоптали амбіції Трампа
У США пройшли місцеві вибори. І цей тест Трамп провалив. Демократи, яких за традицією асоціюють з віслюками, святкують перемогу, а республіканці, чиїм "тотемом" є слон – намагаються вирішити ці проблеми адміністративно, що розхитуватиме США й надалі. Цей тест показав, що програла вся Америка.
Адже "прірва" між ще більш лівими демократами та ще правішими республіканцями зростає, як і розділення між містами та штатами, коли прихильники тієї чи іншої партії спеціально змінюють місце проживання заради об’єднання з однодумцями.
У США пройшла ціла низка виборів та опитувань у різних штатах, серед яких ключовими стали вибори мера у Нью-Йорку та губернаторів у Нью-Джерсі та Вірджинії. Всюди перемогли демократи. Втім, ці округи завжди вважалися "синіми" - тобто прихильниками демократів. То у чому ж сенсація?
А у тому, що у США є полярні ліві та праві, які є завзятими прихильниками демократів та республіканців, але є й "виборець, що не визначився", від настроїв якого й залежить загальний результат виборів, бо республіканці й демократи зазвичай перебувають у балансі.
І ось тут себе проявили ті, хто був флюгером - вони стали на бік демократів. Хоча раніше лише зростала частка "тих, хто не визначився" - Трамп рейтинги втрачав, але демократи теж не могли нічого запропонувати розчарованому виборцю.
Але тепер, схоже, демократи "намацали" свій "політичний продукт" для цієї категорії виборця, на тлі шатдауну та непослідовної політики Трампа.
Тому у цих "тестових" виборах однозначно перемогли "віслюки" демократи.
І перемогли не просто демократи, а найбільш радикальний його лівий представник – Зохран Мамдані, який відтепер очолить світову "фінансову столицю" та найбільше місто США Нью-Йорк. У Нью-Джерсі ж перемогла Мікі Шерілл, а у Вірджинії - Ебіґейл Спенберґер, які, відповідно, стали губернаторами. Це помірні "традиційні" демократи, перемога яких, однак, стала "робочою" і досить невиразною з точки зору новизни.
Натомість Мамдані зміг мобілізувати довкола себе мігрантів та міську бідноту пропозиціями соціального захисту, муніципальних крамниць "з регульованими цінами" й безкоштовним громадським транспортом, а середній клас – ідеологією толерантності й співчуття до ближнього. Він запропонував цілий пакет соціальних реформ. Через що Трамп критикував його як "комуніста" та "марксиста" (хоча це не зовсім так), та обіцяв навіть урізати фінансову підтримку Нью-Йорку в разі перемоги Мамдані.
Цікаво, що Трамп відкрито підтримав кандидата Куомо у Нью-Йорку проти Мамдані. Цікаво це тим, що Куомпо й сам був демократом, але програв у місті праймеріз, після чого "побив горщики" з демократами та отримав підтримку від Трампа. Втім, ця "підтримка" призвела лише до електоральних втрат для більш поміркованого кандидата проти лівого Зохрана.
Вже те, що мусульманин та прихильник захисту палестинців переміг у місті з найбільшою часткою єврейського населення багато про що свідчить.
Як і те, що його позиціонують як "соціального демократа" (соцдем) або "демократичного соціаліста" - це заявка на те, щоб замістити вже не молодого (84 роки) американського "короля лівих" Берні Сандерса.
Він досяг цього не лише харизмою та образом "молодої команди", але й технічними засобами – з точки зору інструментів впливу він має забагато аналогій з європейськими "тіктокерами-популістами". Щоправда, у ЄС агресивні кампанії у соцмережах, спрямовані передусім на молодь, використовують здебільшого праві популісти, а ось у США "тіктоки" взяли "на озброєння" ліві.
Це у той час як Трамп сам себе "закрив" у "бульбашці" Truth Social та лояльних медіа. Технічно Мамдані переграв як республіканців, так і інших демократів, що відзначили всі політтехнологи, а, отже, спробують так само вчинити на наступних виборах. В цілому, якщо Мамдані вдасться втримати рейтинги у перший рік, він може стати обличчям нової Демократичної партії, яку правильніше буде вже називати "соціал-демократичною".
Про те, наскільки Мамдані радикально налаштований каже хоча б оця його фраза з обіцянкою "відповісти на олігархію та авторитаризм силою, якої вони бояться, а не тим умиротворенням, якого вони прагнуть". Під "олігархією" він розуміє, зокрема, й самого Трампа.
Це ще не американський Ленін, звісно, але заявка на "антибуржуазну революцію" досить помітна.
Через цю його радикальність, а також через відхід від традиційних для білих американців цінностей нібито 800 тисяч або 9% всіх мешканців Нью-Йорку готові змінити місце проживання, якщо вірити опитуванню J.L. Partners, які оприлюднили його якраз за тиждень до вибрів мера.
Момент, коли це опитування опублікували, дає певні сумніви щодо його об’єктивності, але за відсутності інших ми бачимо, що частка населення не хоче бачити Мамдані своїм мером, очікуючи, серед іншого, погіршення ситуації з мігрантами та кримінальною складовою. Тобто, ці 9% це більш багатий традиційний середній клас, який буде заміщений бідними мігрантами.
Найактивніше тікати від реформ Мамдані планують у районі Стейтен-Айленд, де 75% населення біле – це італійці, німці, поляки, інші консервативні європейські діаспори та, до речі, українці. Це спальний район, але відносно заможний та тихий (у контексті криміналу, хоча ситуація там теж відрізняється у різних кварталах).
На цих прикладах можна бачити натяки того, якою бачить свою Америку майбутнього Мамдані та його прихильники-соціалісти. Та якою може стати програма демократів під наступні вибори вже національного рівня. Так, через те, що штати різні, ця програма навряд чи буде настільки ж радикальною, як у Нью-Йорку, але все одно у цьому ж соціально-демократичному напрямі. Це буде "країна Netflix", а не "країна Fox".
Звісно, представник індійської діаспори Мамдані, за законами США, не зможе стати президентом, оскільки є уродженцем далекої Уганди, але цілком зможе очолити партію. Звісно, якщо його план соціальних реформ у окремо взятому місті себе виправдає – на що в нього буде рік. Від цього (не)успіху буде залежати та програма, з якою демократи підуть у рішучу передвиборчу атаку на Трампа у 2026 році.
Хоча тренд вже цілком очевидний – "бити" у соціалку, тиснути на економіку (по якій вже вдаряють "митні війни" Трампа та скорочення в усіх галузях, що провокує безробіття) та на трампівські "пісділ", які він подає як перемогу, а демократи – як "угоди з дияволом".
Такі компромісні мирні угоди завжди не влаштовують обидві сторони. В результаті - всі діаспори розчаровані у Трампі.
А найбільші вони саме у Нью-Йорку, через що ці вибори й стали "тестом" для демократів та республіканців.
Власне, демократи у цей момент свою підтримку серед діаспор збільшують, через вкрай суперечливу зовнішню політику Трампа. Що й змушує його змінювати свою ж позицію щодо "пісділів" з Путіним та іншими "токсичними" для більшості американців диктаторами. Натомість це радикалізує Трампа, який від популярних серед американців у попередні роки "запитів на мир в усьому світі" все більше схиляється до "маленької переможної війни" (у Венесуелі, Нігерії або будь-де), яка б "перекинула" гральну дошку і подала б Трампа вже не як "миротворця", а як "переможця".
Оцей запит на "боротьбу зі злом" ніби "читається" зараз у настроях американців. Втім, для багатьох таким "злом" все більше стає сам Трамп. Що є для республіканців дуже неприємним "дзвіночком".
Але який головний висновок зробив собі особисто Трамп? Про переформатування "королівської" внутрішньої політики, яка "з’їдає" його рейтинг, або про остаточний відхід від "пісділів" з "друзями-диктаторами"? Ні, після того як вчергове вилаявся, він заявив, що причиною поразки стало те, що у бюлетені не було прізвища Трампа.
І насправді він правий. Хоча й частково. Адже відтепер республіканці, якщо нічого не запропонують за рік виборцю, який ще не визначився, можуть розраховувати лише на трампістів, які залишилися вірними особисто Трампу. "Респи", якщо нічого не зміниться, остаточно втрачають "центр".
Але самі трампісти вже теж не ті, що були рік тому, до президентських виборів – тепер вони представляють владу і бажають менше популізму. Наприклад, якщо раніше більше 50% таких виборців виступали проти підтримки України, то зараз більше 50% навпаки підтримують озброєння нашої країни. Саме за цими настроями "йде" Трамп, що у майбутньому може створити певні загрози для США, адже не забуваємо, що маємо справу з радикалами, які так само ексцентричні, як і сам Дональд Фредович.
Другий же висновок, який публічно зробив Трамп (причому ще до виборів) – це те що "чисто" наступні вибори не виграти. Тому почалася тема з відміною голосування поштою, де перевага традиційно у демократів (адже так голосують найчастіше ті, хто має вади зі здоров’ям та загалом отримувачі державної соціальної допомоги), а також щодо зміни "нарізки" передвиборчих округів.
Якщо просто, то республіканці хочуть зменшити кількість місць для народних обранців у "синіх" штатах – як у Каліфорнії, наприклад. Та збільшити у своїх "червоних" - як от у Техасі.
Але вибори 4 листопада теж виявилися для республіканців невдалими як по "поштовому голосуванню", так і по спробах "перенарізати" округи. Адже, дійсно, у "синій" Каліфорнії на опитуванні виборці дали "зелене світло" на зміну округів – проте на користь демократів, а не республіканців. І вирішальним тут стали саме голоси, отримані поштою… Пробачте, але це "комбо" для "віслюків".
І тепер Білий дім планує проводити цю реформу через президентські укази та суди, а не через опитування й вибори, що навряд чи додасть республіканцям передвиборчих балів. Бо дасть демократам більше аргументів для розмов про "тиск правої диктатури".
А це ще більше поляризує лівих та правих, наближаючи США до порогу громадянської війни.
Що буквально примушує нас шукати більш надійних партнерів у ЄС, де тренди потроху змінюються й підтримка популістів демонструє корекцію.
Підсумок – ситуативно Трамп втратив "карти", але загальні перспективи нас навряд чи зможуть порадувати, адже США й надалі радикалізуються й поляризуються, що буде "роз’їдати" Штати зсередини та відволікати від зовнішніх справ. І це у час глобального геополітичного транзиту на планеті, коли єдність та рішучість Заходу вирішуватимуть майбутнє для всього людства.
Андрій Попов