Харків’яни у Львові: життя, спогади і мрія про повернення
Початок повномасштабного вторгнення змусив багатьох харків’ян шукати прихисток на чужині. Одним із тимчасових місць перебування стало модульне містечко у Львові. Тут третина мешканців — із Харківщини. Пенсіонерка Людмила Миколаївна розповідає: виїхала разом із донькою та котом з охопленого вибухами міста наприкінці березня 2022 року.
ЛЮДМИЛА ГОНЧАРОВА ВПО З ХАРКОВА ПЕНСІОНЕРКА МЕШКАЄ В МОДУЛЬНОМУ МІСТЕЧКУ У ЛЬВОВІ
Харків дуже обстрілювали, там страшно було. І ми вирішили евакуюватися хоч куди-небудь. Прийшли на вокзал, а там поїзд Харків—Ужгород, але ми не доїхали, тому що дуже важко було: людей повно, і стояли, і лежали в проходах. Дуже важко було. Доїхали, зупинилися тут. Нас тут зустріли дуже добре. Спочатку були в спортзалі — на підлогу кинули матраци, бо ще нічого не було. Але ми раді були й тому. Годували нас, усе давали. А потім, коли побудували це модульне містечко, ми переїхали сюди. Тут, звісно, небо і земля порівняно зі спортзалом. Тут усе є: і обігрівачі, і гаряча вода, і їсти можна готувати.
Та як би не обжилися у Львові за ці роки, всі думки, каже Людмила Миколаївна, — у Харкові. Вона мріє повернутися до рідного міста.
Так, так. Обов’язково. Я з першого дня тут живу і в мене постійно в думках — як удома. Дивлюся: погода, щось цвіте — і думаю, що вдома садила б квіти, у мене ж і яблука, і груші були. Я постійно про це думаю. Донька каже, що я вже не зможу. А я кажу: ні, зможу. Обов’язково повернемося.
Жінка розповідає, що нещодавно до модульного містечка у Львові завітав мер Харкова. І це була не просто офіційна зустріч, а тепле спілкування, як із давніми друзями. Пані Людмила зізнається: безмежно любить рідне місто, сумує за його парками та особливим колоритом.
Водночас стан здоров’я поки не дозволяє повернутися — жінка боїться, що серце не витримає постійних обстрілів, які переживає Харків.
А взагалі Харків — найкрасивіше місто. Я дивлюся новини — які ж молодці комунальники: і дороги, і квіти, і чистота. Тут теж добре нас прийняли, про нас піклуються, але все одно хочеться додому. Думаю, дочекаємося. Мені вже 73 роки, але все одно буду триматися, щоб повернутися додому.
Бо де б вони не були — у Львові чи будь-де у світі — харків’яни залишаються харків’янами. І живуть із єдиною мрією — повернутися додому.