Угода США з Іраном: український інтерес
Кілька днів тому високопосадовці Сполучених Штатів оприлюднили меморандум про взаєморозуміння з Іраном з 14 пунктів, який відкриває шлях до остаточної угоди. В чому ж полягає український інтерес щодо завершення американо-ізраїльської війни проти Ірану?
Перше. Було б краще, щоб цей конфлікт не починався. Ціни на нафту перед його початком створювали величезний дефіцит російського бюджету. Після початку війни ситуація змінилася: попри результативні українські удари по НПЗ, Росія отримала надприбутки, які повністю інвестувала у війну, а послаблення американських санкцій і активні спроби росіян "продавити" Трампа посилили світову невизначеність та ризики приходу до влади в Європі ультраправих популістів, інтереси яких щодо України збігаються з російськими.
Друге. В наших інтересах, щоб остаточна угода була укладена і ціни на нафту стабілізувалися на мінімальних рівнях.
Для цього є підстави - розблокування Ормузької протоки, вихід іранської нафти на ринок і збільшення виробництва еміратської нафти після виходу ОАЕ з ОПЕК. Разом з тим, кожен із цих трьох факторів має свої часові лаги, які варто врахувати.
По Ормузу ефект буде найшвидшим, технічно все можна зробити за лічені дні.
По іранській нафті - потенціал реальний, але не миттєвий і не повний. За оцінками галузевих аналітиків, зняття санкцій може дозволити Ірану наростити експорт приблизно до 2 млн барелів на добу - на третину більше, ніж до конфлікту. Водночас варто зауважити, що експортний потенціал дедалі більше визначатиметься не зняттям санкцій, а структурною деградацією: зниженням продуктивності родовищ, відсутністю інвестицій та зношенням обладнання.
Іран, ймовірно, залишиться на ринку, але як ослаблений постачальник з великими дисконтами, що поступово втрачає обсяги заради збереження стабільності.
До цього додається банківський бар'єр: без чітких ліцензій фінансові установи вагатимуться щодо фінансування торгівлі з Іраном, побоюючись штрафів США. Це очевидний стимул для Тегерана рухатися у бік подальшої деескалації.
По ОАЕ - вихід з ОПЕК+ набрав чинності з 1 травня, і це знімає квотні обмеження назавжди. Але прямий і швидкий ціновий ефект цього кроку зараз обмежений наслідками конфлікту: близько 2 млн барелів на добу офшорного видобутку ОАЕ наразі заблоковано, і здатність країни нарощувати постачання в 2026 році обмежена незалежно від політичних рішень.
Навіть після відновлення транзиту через Ормуз повернення до досанкційного рівня видобутку може зайняти до шести місяців. Тобто вихід з ОПЕК - це структурний, довгостроковий фактор тиску на ціни (горизонт 2027 року і далі, коли ОАЕ планують вийти на 5 млн барелів/добу).
Отже, Ормуз дає миттєвий ефект, іранський експорт - повільний і частковий через інфраструктурну деградацію та банківські бар'єри, а еміратський фактор - це структурна перевага на 2027+ роки. Практично це означає, що мінімальні ціни на нафту (а отже, й найбільший тиск на російський бюджет) стануть досяжними не одразу після підписання угоди, а в міру того, як зніматимуться ці три різношвидкісні обмеження.