Польща-Україна: проблема не в Ордені
Президент Польщі Кароль Навроцький повідомив, що вирішив позбавити українського президента Володимира Зеленського ордена Білого Орла. Що відбувається в сусідній країні і до чого тут Орден?
Справжня політична війна в Польщі зараз точиться за правий електорат. Якщо раніше за польських правих беззастережно змагався ПіС, то зараз за цей самий електорат змагаються одразу три політичні сили: крім ПіСу, це ще дві конфедерації, які динамічно перетягують на себе електорат гучними емоційними заявами.
І хоча риторика цих трьох політичних сил ніби схожа, але саме між ними зараз відбувається війна за перемогу у парламентських виборах.
Для ПіС - партії Навроцького – зараз принципово виграти ці вибори. Причому не просто виграти, а виграти переконливо. Адже інакше доведеться утворювати більшість з двома конфедераціями, а це для Навроцького далеко не найкращий сценарій.
І не лише через економічні розбіжності з конфедерацією Менцена. Є ще радикальніша Конфедерація Корони Польської на чолі з Брауном - скандальним антисемітом і хуліганом. Така постать миттю стане червоною ганчіркою для будь-яких міжнародних амбіцій Навроцького. Навіть у тих самих США і Трампа навряд чи з ентузіазмом сприймуть союзника, в уряді якого засідають відверті антисеміти.
Тому ПіС намагається втримати виборця будь-якою ціною. І єдине, до чого там додумалися - копіювати риторику конфедерації, щоб перетягнути собі їхній електорат.
Звідси й раптова любов до "української карти".
З точки зору політтехнологій - цілком банальна історія для багатьох правих партій. Два роки тому ті самі польські праві офіційно проводили кампанію з вимогою до Німеччини заново відшкодувати збитки за Другу світову війну. Проблема зараз в іншому: ціна за цю гру виявляється зависокою. Така риторика б’є не лише по двосторонніх відносинах - вона ускладнює побудову нової архітектури безпеки в Європі, опорою якої могла би стати вісь Варшава–Київ.
Разом з тим, у будь-якій історії комусь треба бути дорослим. З боку України не варто піддаватися на емоційні гойдалки. Натомість, треба спробувати говорити про майбутнє – спільні проєкти, відбудову, економіку та безпеку, - тим більше, що спільний ворог у нас – один і той самий.
А щодо минулого - потрібна максимальна відкритість і спільні дослідження - насамперед виконані професійними істориками, а не політиками.
Тим більше, що правий ухил у польській політиці може бути тимчасовим. Значна частина польського суспільства чудово розуміє хто є друг, а хто є ворог. Просто політичний тренд зараз хитнувся не в той бік. Так іноді буває в демократіях перед виборами.