Коли доводиться тікати двічі: історія переселенки з Авдіївки
Дніпро — великий промисловий, науковий та культурний центр України. І хоча Дніпропетровщина не межує з РФ, та бойові дії тривають у сусідніх областях. Дніпро, як і Харків, став прихистком для сотні тисяч вимушених переселенців. І станом на листопад 2025 року, за даними Мінсоцполітики, найбільше переселенців живе саме у Дніпропетровській області — 557 тисяч осіб. У Харківській їх трохи менше — 415 тисяч, в самому Харкові, як відомо, 208 тисяч ВПО. І долі кожного з тих, хто покинув рідний дім через війну, у чомусь схожі, хоча й унікальні, як і самі люди.
Пані Анжела наразі мешкає в центрі тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб, розташованому у передмісті Дніпра. Жінка розповідає, рідну Авдіївку її сімя вимушена була покинути ще у 2014-му. За цей час, каже вона, довелось багато поскитатись Україною. Останній прихисток був у Володимирівці.
АНЖЕЛА КОЛОСОВА ВПО З АВДІЇВКИ
Тітка в Володимирівці. В неї будиночок старенький був. І ми приїхали до неї в гості, і я знайшла там роботу в школі. Мені запропонували, я вчитель початкових класів за спеціальністю. Потім до мене середня дочка приїхала, бо в мене молодша дівчинка з інвалідністю. І ми так залишились у Володимирівці. В мене три дочки, чотири внуки. І старша дочка залишилась у Закарпатській області, там знімає квартиру, в неї чоловік військовослужбовець. Двоє дітей дорослих. І хлопчик маленький.
Та й у Володимирівці ворог не дав родині пожити тихим спокійним життям. Бойові дії докотилися і туди. І як би не хотілось знову кудись їхати, довелось, бо оголосили примусову евакуацію. І таким чином пані Анжела разом з дітьми опинилась у Дніпрі. Говорить, місто дуже подобається. Вражає красива паркова зона на набережній. Працюють усі магазини, транспорт. Та й для внутрішньо переміщених осіб тут створені всі належні умови.
АНЖЕЛА КОЛОСОВА ВПО З АВДІЇВКИ
В умовах зараз шикарних, я вважаю. Тепло, їжа, де є спати, цілими днями дівчата зі швабрами, з тарілками. Порядок всюди. Є все можливе і для занять — діти можуть сісти, інтернет включити, генератор аби було світло. Посуд є, все є. І дуже ввічливі такі люди.
Та як би не було комфортно в тимчасовому прихистку, хочеться, каже пані Анжела, чогось постійного, рідного. Щодня, каже, згадує домівку та мирне життя. А ще жаліється, що не має, на жаль, можливості отримати і сертифікат на компенсацію зруйнованого житла.
АНЖЕЛА КОЛОСОВА ВПО З АВДІЇВКИ
Звичайно, на мені не було ні документів ні на будинки, ні на квартиру. А для того, щоб оформити зруйноване житло, треба фотографії, треба якісь докази. А які докази, якщо звідти виїхали, в нас нічого не було. З цими документами дуже важко. Важко з лікарями. В Авдіївці в нас було все: і музична школа, і танці, все, все. Гуртки різні. Ми живемо і не маємо можливості їздити на якісь гуртки, і внук у футбол хоче грати — можливості немає. Тому дуже важко.
Тож, заради майбутнього дітей пані Анжела прийняла рішення все ж таки переїхати до найбільш спокійного регіону країни, де не лунають постріли і повітряні тривоги, де її малеча ходитиме до школи та безпечно буде гратися на подвірї. І вже за кілька днів разом з дітьми та онуками вона буде облаштовуватися на новому місці в Закарпатській області.