Інфраструктура і логістика: чому треба бити не по Кремлю
Україна поступово збільшує кількість ударів по різних об’єктах московського регіону Росії. І тут важливо бити саме по системі нафтопродуктозабезпечення. Важливо також завдати цій системі критичних пошкоджень до листопада 2026 року. Це може змусити РФ завершити бойові дії до початку наступного опалювального сезону в Україні.
Звертаю увагу: Україна б’є не просто по російських НПЗ, а дедалі точніше тисне на весь паливний контур війни.
Мова про видобуток і переробку нафти, транспортування нафтопродуктів, наливні станції… А це, своєю чергою, впливає на забезпечення російської армії, авіації, транспорту та промисловості.
Особливе значення мають удари по об’єктах, пов’язаних із московським кільцем нафтопродуктопроводів. Адже це не звичайна "труба", а замкнена система довжиною понад 400 км навколо московського регіону. З відкритих джерел відомо, що вона складається з трьох окремих ліній - для бензину, дизельного пального та авіаційного гасу. А постачання пов’язувалося з Московським, Рязанським і Кстовським/Нижегородським НПЗ.
У публічних повідомленнях Сил оборони України також згадувалися ключова нафтопродуктоперекачувальна станція "Володарская" та наливна станція "Солнечногорская". Саме такі об’єкти є важливими, бо вони не виробляють пальне, але забезпечують його рух, розподіл і відвантаження далі - у цистерни, на склади, до споживачів. Тобто удар по логістиці може бути не менш болючим, ніж удар по самому НПЗ.
За оцінками, які наводили українські медіа з посиланням на ГУР, річна спроможність "Кольцевого" могла становити до 3 млн тонн авіапального, до 2,8 млн тонн дизелю та до 1,6 млн тонн бензину. Ці цифри потребують обережного трактування, бо вони не підтверджені повною технічною документацією у відкритому доступі. Але навіть як орієнтир вони показують масштаб: йдеться про інфраструктуру, критичну для паливної стійкості московського регіону.
Саме тому удари по Московському НПЗ, Рязанському НПЗ і вузлах нафтопродуктопроводів створюють не просто інформаційний ефект. Вони змушують Росію ремонтувати, перекидати потоки, залучати залізницю та автоцистерни, посилювати ППО, охорону, резервування і пояснювати власному суспільству, чому "глибокий тил" більше не є тилом.
Для України це має дуже практичне значення. Перед наступним опалювальним сезоном час працює проти нас. Росія майже напевно знову намагатиметься бити по українській енергетиці, теплу, газовій інфраструктурі та містах. Тому Україні критично важливо до зими або завершити бойові дії на прийнятних умовах, або настільки підвищити для РФ ціну їх продовження, щоб Кремль утратив можливість вести війну у звичному режимі.
Ураження системи нафтопродуктозабезпечення московського регіону - один із інструментів такого тиску.
Воно не замінює фронт, дипломатію, санкції чи мобілізацію ресурсів. Але воно б’є по тому, без чого сучасна армія не воює: дизелю, бензину, авіагасу, логістиці та ремонтній спроможності.
Втім, пріоритет має залишатися стратегічним. Для послаблення воєнної машини РФ найбільше значення мають не лише внутрішні НПЗ, а насамперед експортні нафтові термінали, головні нафтоперекачувальні станції та вузли, через які Москва отримує валютні доходи. Саме експорт нафти і нафтопродуктів живить федеральний бюджет, військові витрати, імпорт компонентів і здатність Кремля фінансувати довгу війну.
Тобто, удари по НПЗ і "паливному кільцю" створюють дефіцит гнучкості всередині РФ, а атаки на експортні термінали й магістральні перекачувальні вузли б’ють по грошовому потоку війни. Разом це формує для Росії подвійний енергетичний тиск - паливний і фінансовий.
Таким чином, у найближчі місяця, до початку опалювального сезону, Україна має максимально використати це "вікно можливостей" не для хаотичних ударів, а для системного підвищення ціни війни для РФ. Чим менше у Кремля пального, логістичної стійкості та нафтових доходів, тим менше в нього ресурсів для нової зимової кампанії проти України.